Тілесні ушкодження та відповідальності за їх нанесення

Один з найпоширеніших видів кримінальних правопорушень — нанесення тілесних ушкоджень. В конфліктних ситуаціях та при спробах самооборони виникає ризик нанести іншим людям шкоду. Потрапити у таку неприємність може фактично кожна людина, навіть та, яка ніколи не проявляє агресії до оточуючих.

У цій статті розповімо про поняття тілесних ушкоджень та особливості відповідальності за їх нанесення. Відзначимо, що обов’язковою умовою даного роду злочинів являється наявність потерпілого.

Отож, тілесні ушкодження — це порушення анатомічної цілісності та фізіологічної функції органів чи тканин, що виникають внаслідок дії чинників зовнішнього середовища, у тому числі внаслідок протиправних дій людини.

Кримінальний кодекс України розділяє тілесні ушкодження за ступенем тяжкості:

• Легкі
• Середньої тяжкості
• Тяжкі

Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначається за результатами проведення судово-медичної експертизи.

Що потрібно знати, якщо вам інкримінують нанесення тілесних ушкоджень?

На превеликий жаль, чимало правоохоронців, які займаються розслідуванням кримінальних правопорушень проти життя та здоровʼя, одразу намагаються інкримінувати підозрюваній особі умисні дії, можуть чинити на неї тиск, відверто не зважати на ряд доказів, які спростовують її вину. Тому якщо ви нанесли комусь тілесні ушкодження, краще що можна зробити – відразу звернутися за допомогою до адвоката.

Також радимо запам’ятати, що:

• Ступінь тяжкості нанесених тілесних ушкоджень визначає експерт.
• На ступінь тяжкості тілесних пошкоджень впливає тривалість лікування та термін розладу здоров’я, пов’язаний зі стійкою непрацездатністю.
• Якщо тілесні ушкодження нанесено у процесі бійки, то до відповідальності можна притягнути усіх її учасників, окрім випадків самооборони.

Легкі тілесні ушкодження

Кримінальна відповідальність за нанесення умисного легкого тілесного ушкодження передбачена ст. 125 Кримінального кодексу України. Умисне легке тілесне ушкодження поділяється на звичайне та таке, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.

Короткочасним належить вважати розлад здоров’я тривалістю понад 6 днів, але не більше як 21 день. Під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%. Як зазначалось вище, відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.

Наприклад, перелом носа можна вважати легким тілесним ушкодженням, оскільки кістка носа зростається приблизно саме за цей цей проміжок часу. Легким тілесним ушкодженням можна вважати і струс мозку, подряпини, гематоми тощо.

До кримінальної відповідальності за нанесення легких тілесних ушкоджень можуть притягуватись особи, яким виповнилося 16 років.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості

Кримінальна відповідальність за умисне нанесення тілесного ушкодження середньої тяжкості передбачена ст. 122 Кримінального кодексу України. Такий вид тілесних ушкоджень не є небезпечним для життя, але може спричинити тривалий розлад здоров’я чи значну стійку втрату працездатності. 

Тривалий розлад здоров’я полягає в порушенні функцій органу, а саме: послабленні функцій руки, ноги, органів слуху, мовлення, зору тощо. Крім того, до тривалого розладу здоров’я можуть бути віднесені випадки повної, проте тимчасової втрати органом його функцій, а також випадки заподіяння шкоди здоров’ю, не пов’язаної з порушенням функцій будь-якого органа, але такої, що викликала втрату працездатності, як приклад – інфекційне захворювання.

Тривалим належить вважати розлад здоров’я строком понад 21 день. Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від 10% до 33%.

Кримінальна відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості наступає з 14 років.

Тяжкі тілесні ушкодження

Кримінальна відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження передбачена ст. 121 Кримінального кодексу України. Тяжким тілесним ушкодженням вважається таке, яке було небезпечним для життя людини в момент його заподіяння чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння спричиняють загрозливі для життя людини явища, котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю.

До ушкоджень, що небезпечні для життя, належать:

• Ті, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку.
• Відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа.
• Забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку, а також забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки.
• Ізольовані внутрішньочерепні крововиливи, за наявності загрозливих для життя явищ.
• Переломи кісток таза, за наявності загрозливих для життя явищ і таке інше.

Під душевною хворобою слід розуміти психічне захворювання. Душевна хвороба класифікується як тяжке тілесне ушкодження тільки тоді, воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності.

Ушкодження, що призвело до переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, якщо між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв’язок.

Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправлено інакше, як за допомогою хірургічного втручання (косметичної операції).

Кримінальна відповідальність за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень наступає з 14 років.

Чи існують випадки, коли тілесне ушкодження нанесене, але покарання за нього відсутнє?

Такі випадки дійсно існують, адже для того, щоб настала кримінальна відповідальність, треба довести, що тілесне ушкодження було нанесено умисно. Тож, не є злочином нанесення тілесних ушкоджень за умов, що не були перевищені межі необхідної оборони. Наприклад, людина поверталася додому вночі, а на неї напали хулігани, які почали погрожувати холодною зброєю та намагалися пограбувати. Якщо вона нанесе їм ушкодження, обороняючись, то відповідальності за свої дії не понесе.

Теж саме стосується, коли особа допомагає затримати злочинця у момент, коли він намагається вчинити злочин. Також не можна інкримінувати нанесення тілесних ушкоджень у випадках, якщо йдеться про контактні види спорту. У випадку, коли один боксер зламає ніс іншому у рамках поєдинку, відповідальність за тілесні ушкодження не наступає.

В судовій практиці досить часто виникають суперечливі питання щодо кваліфікації таких кримінальних правопорушень, як нанесення тілесних ушкоджень. Як правило, це відбувається через некоректно проведену судово-медичну експертизу, тому, за наявності обґрунтованих сумнівів, сторона захисту не повинна зволікати і замовити проведення власної експертизи. Забезпечивши таким чином паритет під час судового розгляду справи.