Відповідальність за розтрату коштів та майна

Відповідальність за розтрату коштів та майна

Привласнення державного, комунального, довіреного майна та розтрата коштів – одна з найбільш болючих проблем, характерних для правового середовища нашої країни. 

Привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном: спільне та відмінне

Для кращого розуміння проблематики, спочатку охарактеризуємо об’єкт та об’єктивну сторону злочину. Його об’єктом є суспільні відносини власності, котрі охороняються законодавчо, як основа економічної системи держави.

Об’єктивна сторона злочину:  

  • Привласнення. Протиправне та безоплатне вилучення винним чужого майна, яке знаходилося у правомірному володінні з наміром обернути його у подальшому на свою користь та на користь третіх осіб. Таким чином, винна сторона покращує своє матеріальне становище.
  • Розтрата. Розтратою вважається безоплатне та незаконне витрачання майна. До нього можемо віднести споживання, обмін, передачу в рахунок погашення боргу чужого майна. Наприклад, існує кримінальна відповідальність за розтрату описаного майна.
  • Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. Це означає, що певна особа порушує свої повноваження і використовує адміністративно-розпорядчі функції для безоплатного і незаконного обертання чужого майна. Наприклад, незаконно отримує премії чи надбавки до заробітної плати.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю корисливих мотивів та прямим умислом. Суб’єктом злочину виступає осудна приватна особа, яка досягла віку 16 років. Їй було ввірене певне майно, котре є предметом злочину.

Кваліфікуючі ознаки злочину та покарання за його скоєння

Привласнення, розтрата та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем має такі кваліфікуючі ознаки:

  •   Вчинення повторно або за попередньою змовою групи осіб.
  •  Великі розміри. Сума у 250 або більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.
  • Особливо великі розміри. Сума в 600 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.

Яке ж покарання може очікувати особу, яка порушила статтю 191 Кримінального кодексу України? Відповідальність за розтрату майна карається штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Також воно може каратися обмеженням волі на строк до 4 років з позбавленням права обіймати певні посади.

Інші варіанти покарання:

  •  За зловживання службовим становищем. Обмеження волі до 5 років або позбавленням волі на той же строк.
  •  Дії, передбачені частинами 1 – 2 статті 191 КК України – обмеження волі на строк від 3 до 5 років або позбавленням волі на строк від 3 до 8 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
  • Дії,  котрі передбачені частинами 1, 2, 3 чи 4 статті 191, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна.

Також радимо читати: Що робити, якщо до вас прийшли з обшуком?

Розмитість складу злочину, передбаченого статтею 191 КК України

Чому це так? Не будемо тягнути інтригу і відповімо зразу: склад злочину, який передбачений статтею  191 Кримінального кодексу України є досить розмитим. Розуміння його правової суті не має більшість прокурорів та слідчих. Занадто часто спостерігається й зловживання цією статтею. Наприклад, будь-яке заволодіння державним майном кваліфікується, як привласнення чи розтрата.

Але на практиці регулярно трапляються випадки, які можуть бути кваліфікованими за частиною 2 статті 191 КК України, а саме: діяння службової особи юридичної особи приватного права, що полягає у продажу юридичній особі публічного права товарів, послуг, робіт за цінами, які завищено необ’єктивна. Відтак службова особа нібито «привласнює» майно, що належить комунальному підприємству чи державі.

Наведемо приклад. Деяке Товариство з обмеженою відповідальністю за тендером продає школі макаронні вироби, вартість яких перевищує собівартість на 15%. Найбільша іронія в тому, що ТОВ визнають виконавцем за частиною 2 статті 191 КК України, навіть якщо співучасті с службовцями школи не було. Але службова особа приватного права не може самостійно вчинити привласнення, або розтратити кошти без співучасті службових осіб юридичних осіб публічного права!

Щоб здійснити злочин, службова особа має володіти повноваженнями з управління чи розпорядження майном, яке вона привласнює. Або, як варіант, право дати відповідну вказівку підлеглому, котрий має відповідні повноваження. На великих підприємствах не керівник здебільшого розпоряджається певним майном, а його підлеглі. Разом з тим, керівник може дати відповідні вказівки. Наприклад, доручити головному бухгалтеру перерахувати кошти.

Повернемося до прикладу, котрий розглядали вище. Чи має службова особа ТОВ розпоряджатися коштами, які дитячий садок виділив на закупівлю макаронних виробів чи дати відповідну вказівку підлеглим, які мають відповідні повноваження? Очевидно, що ні!

Досвідчений кримінальний адвокат, який бере участь у розгляді справи з подібними обставинами – може довести суду, що ознаки злочину, передбаченого частиною 2 статті 191 КК України, відсутні та добитися виправдання підзахисного.Навіть якщо прокурор захоче змінити обсяг злочину чи його правову кваліфікацію (стаття 338 КПК України), це можливо здійснити лише за умов встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення.

Всі поради