Розтрата коштів та майна: види та відповідальність

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем належать до злочинів проти власності та являються одними з найбільш болючих проблем, характерних для правового середовища нашої держави. Про що свідчить надмірна кількість кримінальних проваджень цієї категорії, що розслідуються правоохоронними органами.

Спільне та відмінне між формами вчинення злочину

З об’єктивної сторони згаданий злочин передбачає три різних форми вчинення: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. 

Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Іншими словами, суб’єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо.

Привласнення – це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. 

Розтрата – це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов’язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає чуже майно третім особам, які не мають на нього права. На відміну від привласнення, при розтраті на момент пред’явлення вимоги про повернення ввірене майно у винного відсутнє.

Не може відповідати за привласнення та розтрату особа, яка мала лише право доступу до майна за родом своєї діяльності (охоронець, прибиральниця, водій та інші).

Специфіка привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем полягає в тому, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб’єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати і таке інше.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом.

Суб’єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем є особа, яка досягла 16 років. При цьому суб’єктом привласнення та розтрати може бути як приватна, так і службова особа, а суб’єктом заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем – тільки службова особа.

Відповідальні та види покарання

Існує ряд кваліфікуючи ознак цього злочину, серед яких: 

• вчинення повторно або за попередньою змовою групою осіб 
• вчинені у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану
• в особливо великих розмірах або організованою групою

Від кваліфікації злочину напряму залежить відповідальність за його вчинення. Види, розмір та строки кримінальної відповідальності за вчинення такого роду злочину досить різноманітні. Винну особу можуть притягнути до:

• штрафу
• виправних робіт на строк до 2 років
• обмеженням волі на строк до 5 років
• позбавленням волі на строк до 12 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, з конфіскацією майна

Висновки

Звинувачення у вчиненні злочину, що передбачений ст. 191 КК України носять доволі серйозний характер, що підтверджується її санкцією. Однак, грамотний підхід до побудови лінії захисту, а також скрупульозне вивчення матеріалів справи, можуть звести нанівець доводи сторони обвинувачення, пом’якшивши при цьому відповідальність або ж отримати виправдувальний вирок. Радимо не зволікати і не займатися самозахистом, а звернутися за допомогою до адвокатів, які спеціалізуються на веденні подібних справ, мають практичний досвід та власну позитивну судову практику.